Інтернет-залежність — вигадка чи хвороба!?

Інтернет, як і все в житті, має дві сторони — чорну і білу. Крім переваг, Інтернет приніс певні незручності. Для деяких Інтернет став ще одним видом наркотику,що за силою своєї дії і прихильності не поступається алкоголю чи нікотину. Зараз медики обговорюють питання, чи не розширити розділ Міжнародної класифікації хвороб, що стосується хвороб залежності. Поки в нього входять наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління. В останні роки сюди додалися лікарська залежність і обжерливість. Тепер мова йде і про віртуальну наркоманію.

Ця проблема останнім часом хвилює представників багатьох професій. Проінтернет-залежності кажуть психологи, обурені педагоги і батьки, забуті чоловіки та дружини. Дослідники Інтернету, вчені і засоби масової інформації говорять і пишуть про це негативне явище, яке виникло при проникненні Інтернету в повсякденне життя. Інтернет-залежність визначається психологами як нав’язливе бажання вийти в Мережу і довше там залишатися.

Першими з проблемою інтернет-залежності зіткнулися американські психотерапевти. До них за консультацією звернулися кілька великих корпорацій, які стали помічати погіршення роботи перевіреного роками персоналу. При цьому формально дисципліна була на високому рівні, співробітники засиджувалися в офісі після закінчення робочого дня і майже весь час проводили за комп’ютерами. Після уважного аналізу поведінки користувачів з’ясувалося, що їх притягував Інтернет.

Мережа пропонує унікальне середовище, якому немає аналога в реальному світі. У випадку інтернет-залежності більшість переваг, привнесених Інтернетом в життя людей, перетворилися на зло. Простий доступ до величезних сховищ інформації, спрощена процедура пошуку — все це є підмогою для студентів, вчених, поліцейських, та й звичайних громадян. Однак це ж стало одним з видів болючої прихильності до Інтернету. Пошук нового дійсно нескінченний і загрожує інформаційним перевантаженням — ситуацією, коли людина не може спокійно сприймати навіть необхідну інформацію.

Доктор Янг виділяє дві групи серед інтернет-залежних — це схиблені на спілкуванні і помішані на інформації. При цьому вона називає такі фактори, завдяки яким розвивається інтернет-адикція:
-доступність інформації;
-анонімність мережевого спілкування;
-підсвідому довіру до онлайнового спілкування;
-простота використання.
Можливість спілкування з людьми, які знаходяться за сотні і тисячі кілометрів, — ще одна унікальна можливість, надана мережею.

Більшість психологів зійшлися на думці, що не Інтернет робить людину залежною, а людина, схильна до залежності, сама вибирає її об’єкт, яким може стати Інтернет.

Не можна звинувачувати у виникаючих проблемах тільки Інтернет. Найазартніша людина навряд чи захопиться онлайновими іграми, а той, у кого немає проблем у родині, навряд чи полюбить порносайти та кібер-секс. Для товариських людей мережеве спілкування стане доповненням до реального, а не замінить його. Проблеми, які спливли на поверхню завдяки Інтернету, насправді лежать набагато глибше. Інтернет-залежність — це тільки один з їхніх проявів. Цілком можливо, що за відсутності Інтернету вони просто взяли б іншу форму.

Для людини зі здоровою психікою електронна пошта та ICQ стають тільки формою спілкування і зручним засобом зв’язку, а якщо у користувача є проблеми в спілкуванні з іншими людьми, цілком може виникнути залежність, так як, прийшовши в Мережу, завжди можна знайти співрозмовника, нехай навіть на один раз.

Якщо у дитини з’являються ознаки інтернет-залежності, не варто категорично відлучати його від улюбленої іграшки — Інтернету. Це не вирішить проблему. Варто регламентувати спілкування з Мережею, встановивши час, допустимий для проведення в Мережі. Комп’ютер повинен перебувати у вітальні або загальній кімнаті — ні в якому разі не в кімнаті дитини. Встановивши правила, батьки не повинні їх порушувати. Якщо дитина відчуває нездорову тягу до Інтернету, краще звернутися до психолога. Будь-яка залежність, в тому числі й інтернет-залежність, — це тільки один з видів прояву психологічних проблем, якими можуть бути низька самооцінка, дратівливість і розвивається на тлі цього депресія.

Якщо дитина відчуває труднощі у спілкуванні, потрібно постаратися допомогти їй. Відвідування секцій, додаткові заняття після школи можуть частково вирішити проблему. Слід частіше запрошувати інших дітей додому і ходити в гості до друзів, у яких є діти такого ж віку.